Політичний градус в країні та курс іноземної валюти ростуть по експоненті, та це не є перешкодою для наших дітей генерувати так само по експоненті масив позитивних емоцій від свят, які вони зазвичай називають «своїми дитячими»… Так, Новорічні та Різдвяні свята мають унікальну властивість, бо немов на крилах переносять у дитинство.
   «Усі ми родом з дитинства» … Як філігранно зауважив нащадок знатного лицаря святого Грааля, останній мрійник епохи Антуан де Сент-Екзюпері, створюючи свого «Маленького принца». А й справді, незалежно від статі, віку, віросповідання, національності усіх нас, «людей планети Земля», об’єднує одна онтологічна особливість: у кожного в анамнезі життя значиться: «був громадянином країни під назвою «Дитинство». А сьогодні, коли свято Святителя Миколая Чудотворця розпочало каскад зимових свят, дорослі беруть перепустку, та хоч на годинку відправляються у цю дивовижну країну. Кожен сам для себе обирає маршрут. Моя дорога у святковий день вела до школи, яка вже стала підшефною. Так, середня загальноосвітня школа №281 м. Києва, де на експериментальній основі було запроваджено систему інклюзивної освіти, вкотре гостинно відчинила свої двері, аби разом розділити атмосферу свята. Діти інклюзивних класів, як вони чекали на гостей і яким було їх здивування, коли з численними подарунками до них завітав лідер Радикальної партії Олег Ляшко. Його дитинство не було казкою, так розпорядилася доля, та попри це він вміє дарувати казку і робити цю казку реальністю життя для ближнього. А ближній для нього – це сирота, це літня людина, це люди з особливими потребами… Сьогодні він дарував казку тим, хто бачить душею та розуміє серцем – незрячим і слабо зрячим дітям. Сьогодні вони тримали в руках аудіоплеєри і слухали казки, які їм начитали відомі українці. Проект «Відчути книгу» об’єднав дорослих заради дітей, тих, які бачать душею і серцем. Повна зала дітей… Вони так уважно слухають… А на маленьких обличчях ціла гамма людських емоцій, криштальних та небесних. Тільки-но включили запис на голосно, в залі залунало: «Та це ж «Кирило Кожум’яка»! Голос Ляшка!»… Численні селфі, море подарунків, автографи на згадку… І казка…Ні, не тільки на електронному носію… Сьогодні вона записана у душах і на скрижалях маленьких сердець,що дарують велику любов.
   Кожного разу, коли буваю у цій звичайній школі на Борщагівці, рефлексую і розумію, що в ній працюють і навчаються зовсім не звичайні люди. У школі навчається 1037 учнів, 293 учні з особливими освітніми потребами, у тому числі з різними нозологіями (наприклад проблеми зору, слуху, порушення нервової системи, опорно-рухового складу, синдромом Дауна тощо). З учнями з особливими освітніми потребами працюють класоводи та вчителі зі спеціальною освітою.
   …Так, за освітою вони вчителі, а за покликом душі вони справжні чарівники, бо творять справжні дива, адже навчати особливих дітей з особливими освітніми проблемами, знайти ключик до великого серця маленької людини, яка, на превеликий жаль, не така, як всі, – це справжнє диво. Я слухала директора Людмилу Цимбалюк, яка поспішала донести шанованим гостям все про своє «дітище» (бо робота для неї давно стала сенсом життя), а в голові кружляли думки: «Невже вони є такі, справжні альтруїсти, такі наполегливі, такі амбітні, такі люблячі свою справу і дітей люди?»…     Я дивилися на дітей… Це нам, дорослим, здається, що вони прийшли на свято, яке їм влаштували, а насправді – вони прийшли створити свято для нас, дорослих. Вони співали, танцювали, показували, що вміють так багато, і що кожен із них має талант. Свято тривало… Все читалося в очах дітей …Ex ore parvulorum veritas … Так, діти в мить ока винесуть вердикт, їх не обдуриш, бо їхні душі налаштовані камертоном неба. Все сьогодні було по-особливому, все торкалось глибини душі і, як то кажуть, « до мурашок », а вони, як відомо, найвірніший супутник нашого емоційного стану . Сьогодні цей індикатор почуттів трудився як ніколи . Ця система ознак , що дозволяє оцінити рівень задоволення і переживання, не підводить . Такий ось маркер на справжність того, що відбувається . Якщо вони « біжать » — значить і свідомість , і підсвідомість , і душа , і серце в унісон семафорять , що немає підвоху. Вони бігли, і не раз …
   Я в черговий раз переконалася, що мої життєві шляхи перетинаються з траєкторіями найкращих людей. Я безмежно дякую Богу, що дарує мені зустрічі з найкращими своїми чадами. Мій пієтет, повага і слова вдячності педагогічному колективу, директору школи, а ще, я хочу подякувати лідеру Радикальної партії Олег Ляшко за те, що у вирії бурхливих буднів знайшов час та подарував справжнє свято дітям, за те, що долучився до проекту. А ще, вдячність за щирість і справжність. Так, бо справжність – іманентна його властивість… Як важливо жити за покликом душі і відчувати ближнього на відстані душі. Так вміють жити і вони – подружжя Силантьєвих — Інна та Денис Силантьєві, яке не тільки за кількістю спортивних нагород може бути чемпіоном, а і за численні соціальні проекти, один з яких – Всеукраїнський проект «Відчути книгу».
   P.S… Колискова матері навіває сон… А казка бабусина чи дідусева… Згадалося, як читалося на здоровий сон, на щасливу долю. Скільки в них дивовижного, незвичайного, радісного і прекрасного… Вигадане та реальне: як гармонійно все це поєднується у казці, зачаровуючи кожного з нас на все життя красою народного слова, сповненого добра, світла, мудрості, віри, надії та любові. Згадався Великий Каменяр… «Оті простенькі сільські байки, як дрібні, тонкі корінчики, вкорінюють у нашій душі любов до рідного слова, його краси, простоти і чарівної милозвучності. Тисячі речей у житті забудете, а тих хвиль, коли вам люба мама чи бабуся оповідала байки, не забудете до смерті»… Я не можу не погодится з Іваном Франком, лише можу додати: казки – духовні квіти народу, що вражають своєю красою кожного, хто розуміє їхню мудру мову. А ще, це перевірені часом надійні механізми культурної трансляції, що передаються від покоління до покоління, зберігаючи унікальний код нації.
   P.P.S. … Дарувати казку ближньому не по святковому календарю – це так просто, варто спробувати – і це стане звичкою. А звичка, як відомо, друга натура…
Автор: Вілена Воронова

Коментувати