Сьогодні вся стрічка новин у Facebook вишита хрестиком, гладдю, штапівкою, соснівкою… І ти мимоволі розумієш, оминаючи календар, що сьогодні третій четвер травня і вся країна святкує «День вишиванки»… Політики, державні службовці, представники органів місцевої влади, студентство, громадські діячі, чиновники усіх «мастей» поспішають викласти у мережу світлини, та все частіше «селфі» у строкатих сорочках, аби візуалізувати свою причетність до свята… Так добре, що подібні концептуальні свята зазначені на карті буття і знайшли місце в системі державних координат як святкові події, бо каталізують підйом національного духу, підвищують рівень самоідентифікації нації, популяризують прикладне мистецтво, а також дають змогу усім зацікавленим особам: експертам, мистецтвознавцям, етнографам, колекціонерам згенерувати «живий» контент про наш генетичний код – вишиванку. Та саме у ці хвилини я згадую чимало заходів, евентів, до проведення яких мала неабияке відношення, і коли винуватицею та головною героїнею була вона, українська вишиванка. І чим більше рефлексую, тим сумніше, бо всі пропозиції, алгоритми вирішення проблем, які актуалізує небайдужа спільнота, залишаються у вселенському ефірі у вигляді меседжів. Національний музей вишиванки, муніципальні музеї як порятунок колекціонерів – поки ще мрії зацікавлених і закоханих у мистецтво одинаків… От кого сьогодні дійсно від душі рясно і сердечно хочу привітати, то це наших колекціонерів, янголів-хранителів традицій, які зуміли зібрати і зберегти артефакти нашої історичної спадщини і попри байдужість держави до їх проблем дають нам доторкнутися до сивої давнини і пошанувати оплесками, стоячи, наших пращурів за мистецтво і філігранність емоцій, залишених нам у різномаїтті орнаментів та візерунків. Мої найщиріші вітання Вірі Матковській – відомому в світі мистецтвознавцю-колекціонеру-етнографу … Скільки приємних спогадів від самого дитинства до сьогодення. Приємно, що сьогодні численні ЗМІ та соціальні мережі саме фото експонатів цієї приватної колекції включили у свій візуальний контент, коли формували новини. Звісно, згадували і вернісаж, який ми разом з колегою Інною Силантьєвою ініціювали і провели під головним куполом країни в рамках культурних ініціатив Всеукраїнського Руху «ЖІНКИ ЗА ЗМІНИ» за підтримки лідера Радикальної партії Олега Ляшка.
… «Українська вишиванка – наш генетичний код»… Виставка саме з таким неймінгом відбулася в стінах Верховної Ради і стала справжньою культурною подією, яка привернула увагу народних обранців та численних гостей парламенту. Сьогодні з репозиторіїв своєї пам’яті я дістаю мета файли, де надійно зберігаються найкращі епізоди життя. Ця виставка була не лише святом вишиванки, а і лакмусовим папірцем, який виявив, чим же для народних обранців є історико-культурна спадщина: цінністю чи інструментом для популізму. Адже, як зауважила сама пошановувачка та колекціонера вишиванок Віра Матківська: «Все своє життя я присвятила колекціонуванню національного вбрання. Нині в моїй колекції півтори тисячі жіночих і чоловічих вишитих сорочок, запасок, спідниць, кожушків, безрукавок… Усі ці вироби народної творчості: як колишні, так і нинішні, мають велику історичну цінність, та, на превеликий жаль, ресурсу для дбалого і якісного зберігання у мене немає». Так звучала її пряма мова, коли вона зверталася до політиків з надією на допомогу. Званий гість численних міжнародних фестивалів, форумів, вернісажів. Співпрацювати з нею бажають представники авторитетних європейських організацій та світових спільнот. Пропонують жити закордоном, та як справжній патріот вона дихає Україною, залишається чуйною на кожну ініціативу ззовні і поспішає порадувати світ черговою порцією альтруїзму. Так, саме альтруїзму, бо початком був ентузіазм і пристрасне захоплення красивої дівчини народними промислами.
Віддаючи перевагу в своєму гардеробі одягу з приставкою «етно», вона поринула у світ вишивки. Багато років, відмовляючи собі в будь-яких жіночих примхах і радощах заради колекціонування, Віра по крупинках збирала свою колекцію. А оскільки після закінчення Київського технологічного інституту доля «занесла» подружню пару (на той момент Віра вже вийшла заміж) на Тернопільщину, то зрозуміло, що «Борщівська вишиванка» не змогла не потрапити під дію особистого радара колекціонерки-початківця.
Зачарована візерунками на старих жіночих сорочках, вона почала шити блузи для себе. Але потім, ознайомившись з нескінченною різноманітністю візерунків, технік вишивки на старих сорочках, зрозуміла, що краще створити просто неможливо, а шедеври народного рукоділля, які так швидко зникають з мапи буття, потрібно обов’язково знаходити і зберігати. Дякувати Богу, на той момент молода жінка мала серйозну підтримку в особі чоловіка, адже колекціонування − це чималі фінансові інвестиції. Вдячність Анатолію Матківському, бо і його участь зробила захоплення дружини справжнім надбанням не тільки їх сім’ї, а й нашої країни.
Борщівська сорочка … Про неї Віра може розповідати годинами, відкриваючи слухачеві таємниці історії створення народного шедевра, який сьогодні став справжнім трендом.
Історія чорної борщівської сорочки сягає глибини століть. За існуючою легендою, під час татарської навали в декількох придністровських селах Борщівського краю загинули всі чоловіки. Тоді вдови і дівчата в знак печалі від непоправної втрати поклялися протягом семи поколінь носити траур. Свої сорочки вони почали вишивати тільки чорною ниткою. Покоління, яке народилося на початку 20-го століття, стало останнім, пов’язаним цієї жіночою клятвою. В результаті світ отримав унікальну сорочку. Сорочки Борщівщини — це обереги, і, будучи матеріальною необхідністю, вони стали духовною потребою краю…
…Я вже не вперше, дякуючи Вірі Матківській, торкаюся та переживаю історію Борщівської сорочки, і вкотре не можу зрозуміти: чому усі патріотичні гасла, телеономні концепти не трансформуються у конкретний результат? Для початку – створення Національного музею вишиванки. Невже один із головних історичних артефактів не заслуговує на увагу 365 днів у році, а не тільки у державні свята, і, що взагалі прикро, ще й у формі виробу з Китаю? …
… Українська вишиванка – наш генетичний код… Cьогодні мій пієтет всім тим, хто його зберігає. Особисто мене як автора бренд-стратегії «Брендування міст — імідж і репутація України» не залишають байдужими особистості, які роблять все можливе для збереження історико-культурної спадщини, яка є вагомою складовою національного брендингу.
У безмежному просторі глобальних викликів та імперативів ми всі проходимо важкий шлях. І дороговказом на цьому шляху має бути національне саморозуміння. Саме національна культура нагадує про себе як про базову умову національного самоздійснення. Стан і розвиток культури завжди перебуває у прямому і зворотному зв’язку із загальним духовним тонусом суспільства. Самостійне історичне буття українського народу має бути забезпечене культурно. Тому сьогодення актуалізувало питання збереження історико-культурної спадщини українського народу і це питання є питомим у політиці сучасної України, бо збереження історико-культурних пам’яток має надважливе значення для українського народу, сприяє формуванню патріотизму, почуття гордості, самоусвідомлення у громадян України, дає змогу об’єктивно оцінити загальну історію країни і народу.
Ще у дитинстві нам інспірували філософську тезу по те, що без знання власної історії ми не можемо стати дієвими конструкторами майбутнього. Так, культурна життєздатність нації – аксіологічна домінанта на карті буття та відлікова точка в системі державних координат.
… Я знову повертаюся до мистецтва вишивки. Вивчаючи і вдивляючись в візерунки, я все намагалася розгадати цей «код народу», в якому закладено сакральний сенс про минуле, сьогодення і, можливо, майбутнє. Міфологічне минуле вишиванки настільки глибоко сягає корінням у час, що мені важко відновити в своїх файлах пам’яті, хто з історичних особистостей першим згадав у своїх працях про цей народний промисел.
Можливо, це був Геродот, який в своїх працях про скіфів описав їх традиційний одяг і зауважив, що вона прикрашена вишивкою. Стверджувати не буду, оскільки і в арабських манускриптах 10-го століття зберігаються відомості про русів, які носили вишитий одяг.
Судження, думки, інтерпретації … Їх багато і всі вони мають місце бути. Мене в цій ситуації цікавлять більше малюнки. Адже першими абстрактними малюнками Homo Sapiensa були геометричні фігури, а вони – основа основ в слов’янській вишивці. Сенс, закладений в геометричні символи, завжди міфологічний і тісно пов’язаний з устроєм цього світу. Хто знає, може ці візерунки – знаки космосу, що зображують творчу силу Творця, будову Всесвіту, простір, час. Може тому предки вважали їх магічними і цілющими. Я, звичайно, не профі в семіотиці, але при уважному огляді орнаментів легко виявляю постійну присутність в них восьмикінцевої зірки. Октаграмма , як відомо, найсильніший знак в слов’янській культурі. Так, саме вона у наших предків позначала силу Космосу, єдине духовне начало. Її часто асоціювали і з Сонцем, і з зіркою, під якою народилася людина. Напевно тому восьмикутних зірок так багато було вишито на дитячих сорочках. Такий ось оберіг і символ для гармонізації та врівноваження енергетики.
Поклавши руку на серце, скажу, що для мене особисто більш цікаві вишиванки раннього періоду, до того як в слов’янську культуру з Єгипту прийшла традиція вишивати хрестиком, а з Китаю – гладдю. Мене заворожує ця повна символізму геометрія, і те як людина бачила долю свого роду, вписаного у Вселенські простори, де все розвивається за своїми канонами і правилами. Все ця символіка − магія наших предків. А для нас − ще один матеріал для одвічних досліджень та інтерпретацій…
P.S. … «Вілено, а яка вишиванка у Вас?» … Останнім часом на це питання доводиться відповідати досить часто. Я – апологет історії та мистецтва. Той факт, що «Джоконда» знаходиться не у моїй приватній художній колекції, а у стінах Salle des Etats Лувру, ніяк не заважає мені насолоджуватися посмішкою Мони Лізи і генієм Леонардо да Вінчі.
Хоча, після ознайомлення з результатами незвичайного експерименту, проведеного лабораторією Наркевіча-Йодка, з’явилося бажання придбати національний костюм. Можливо, почну з вишиванки … Думаю, ми знайдемося один для одного …
P.P.S. … Я дивлюся на щасливі обличчя представників влади у вишиванках… На кожному – посмішка… Хто знає, а може саме у цей момент вони ставлять собі за мету, щоб як і у країнах Європи, в нашій країні повноцінно функціонували муніципальні музеї… Бо там, куди нам надали «безвіз», приватні колекціонери давно отримали «візу» у муніципальні музеї як основну на сьогодні форму недержавного музею, що виконує властиві йому функції щодо збирання, збереження і презентації колекцій, які перебувають в управлінні місцевих адміністрацій, фінансуються з місцевих бюджетів і працюють для ЛЮДЕЙ…
#Вишиванка #Київ #ВР #ЖінкиЗаЗміни #ВиленаВоронова#VilenaVVoronova #Branding_N_Consulting_VVV

Автор: Вілена Воронова

Генеральний директор Міжнародного брендингового агентства «BRANDING & CONSULTING VVV»

Директор «ІНСТИТУТУ ТЕРИТОРІАЛЬНОГО БРЕНДИНГУ»

Співголова Всеукраїнського Жіночого Руху «ЖІНКИ ЗА ЗМІНИ»

Член АСОЦІАЦІЇ ПОЛІТИЧНИХ ПСИХОЛОГІВ УКРАЇНИ (АППУ)

Фото: Viktor Kovalevskij

Коментувати