Артеменко Андрій Вікторович

Артеменко Андрій Вікторович

Народився 14 січня 1969 року в місті Києві, УРСР.

Український політик, народний депутат України VIII скликання, голова політичної партії «Солідарність правих сил».

Освіта

Ще у шкільні роки Андрій Вікторович продемонстрував схильність до гуманітарних дисциплін. Улюбленими предметами були географія та військова підготовка. Особливу увагу акцентував на геополітиці, історії та причинах виникнення різних політичних устроїв. Саме в цьому навчальному закладі Андрій Вікторович отримав фундаментальний базис знань. Відтак, разом з іншими відомими випускниками, в силу своїх можливостей, надає різноманітну матеріальну допомогу школі № 178. Зокрема, за його сприяння, скеровано державні кошти на добудову другого корпусу закладу.

1986 р. — вступив до Київського політехнічного інституту на електро-енергетичний факультет на спеціальність «Інженер-енергетик».

1993 р. —  закінчив навчання на факультеті інформатики та обчислювальної техніки, де отримав диплом спеціаліста (магістра) за спеціальністю «Інженер-системотехнік».

1987-1989 рр. —  проходив службу в лавах радянської армії у якості мотострільця. Служив у різних військових частинах Радянського Союзу, в тому числі в Україні та Вірменії.

1989 р. — був звільнений у запас із Збройних Сил СРСР.

Повернувся у місто Київ, де і продовжив навчання у Київському політехнічному інституті.

Трудова діяльність

На початку 90-х років під час студентських канікул Андрій Вікторович відвідав Бельгію, де залишився працювати мийником сирих шкір на фабриці шкіргалантерейних виробів.

«Це була дуже шкідлива і небезпечна робота з використанням хімікатів, але я тоді отримував 3 долари за годину, фактично 42 долари щодня, в результаті, за місяць отримав 1200 доларів. А така сума в 1990 році — це квартира, машина і все решта», — зазначив А.ндрій Вікторович.

Пізніше, під час літніх канікул, він знову поїхав до Бельгії, де спершу працював збирачем огірків, але згодом став начальником зміни, а ще через місяць — водієм трактора, а ще через 2,5 місяці — фактично повністю виконував функції та обов’язки власника ферми, у підпорядкуванні якого було майже 400 працівників.

«На цей раз привіз уже 12 тисяч доларів. І зрозумів, що з такою сумою у Києві я можу купити цілий світ і створив першу компанію», — зазначив Андрій Вікторович. Заснована Андрієм Вікторовичем компанія «КРІСТА» здійснювала експортні та імпортні операції із сировиною легкої промисловості.

У 1994 Андрій Вікторович вперше відвідав США. Під час цієї поїздки прослухав курси підготовки на тему «Міжнародне спортивне право», що і спонукало його у 1996 році заснувати в Україні адвокатське об’єднання «Перший правовий клуб». Ця структура була першою на теренах СНД, яка обслуговувала більшість спортсменів з України, Росії, Білорусі та займалася їхнім юридичним супроводом, а також працевлаштуванням закордоном. Зокрема, клієнтами юридичної компанії були брати Клички, ціла плеяда відомих футболістів, серед яких Андрій Шевченко, Юрій Максимов, Сергій Ребров, Олег Лужний, тенісист Андрій Медвєдєв і баскетболіст Олександр Волков.

Адвокатське об’єднання «Перший правовий клуб», фактично, було монополістом на ринку спортивних послуг такого ґатунку. Також, його клієнтами були Федерації майже усіх основних видів спорту України, Росії, Білорусі. Андрій Вікторович організував першу групу агентів, які офіційно займалися спортивною агентською діяльністю. Він активно долучився до створення першої міжнародної спортивної профспілки FIFPro, яка на сьогодні є членом FIFA. Андрій Вікторович є одним із засновників міжнародної спортивної профспілки і до 1999 року був її офіційним представником від України.

У середині 90-х років Андрій Вікторович почав займатися продажем авторських прав на трансляцію футбольних матчів та боксерських поєдинків центральним телеканалам України.

1999 р. — очолив футбольний клуб ЦСКА (Київ), президентом якого залишався до 2000 року.

Громадська діяльність

У 1998 році познайомився із громадсько-політичним діячем, головою Київської міської державної адміністрації Олександром Омельченком. Того ж року взяв участь у виборчій кампанії Омельченка, який в підсумку здобув посаду міського голови Києва. Разом із ним Андрій Вікторович заснував політичну партію «Єдність».

2000 р. — був призначений на посаду радника міського голови Києва. Цю службу Андрій Вікторович залишив у 2004 році.

У 2001 році, коли проти Омельченка розвернулася кампанія щодо його дискредитації, Андрій Вікторович потрапив у сферу інтересів Генеральної прокуратури, як людина, що була достатньо близькою до міського голови і його довіреною особою. ГПУ неодноразово викликала його на допит. Навесні 2002 року, для посилення тиску на Омельченко, Андрій Вікторович був заарештований.

«Це було зроблено навмисно. Мене тримали у різних СІЗО, інколи в камері із хворими на туберкульоз. Приходили керівники силових відомств та вимагали від мене одного — аби я підписав свідчення про те, що Олександр Омельченко незаконно перераховував кошти із рахунків КМДА на свій політичний проект, а також на будівництво об’єктів свого сина. Я не володів такою інформацією, тож не міг здійснити наклеп на свого політичного партнера та друга».

За таку стійку позицію Андрій Вікторович був переведений у СІЗО СБУ в одиночну камеру, де перебував протягом 9 місяців без права зустрічі з сім’єю та адвокатами. Впродовж 2002 та 2003 року на нього чинили тиск з вимогою підписати необхідні свідчення. Зрозумівши, що таку людину їм не зламати, його було скеровано в Лук’янівське СІЗО та ув’язнено ще на 1,5 роки. Там він познайомився з членами родини Юлії Тимошенко та керівником УНА-УНСО Миколою Карп’юком.

22 жовтня 2004 року його було звільнено на поруки народних депутатів. Незабаром усі звинувачення проти Андрія Вікторовича були зняті і неправомірність їх висунення була підтверджений судами України. Всього Андрій Вікторович провів у в’язниці 2 роки 7 місяців 21 день. Згодом, на прохання Юлії Тимошенко, став одним із керівників її виборчого штабу, де продемонстрував високі результати щодо виборчих округів, за які відповідав.

2006 р. — обраний депутатом Київської міської ради, очолив фракцію БЮТ, був членом екологічного комітету Київради. Андрій Вікторович брав участь у розробці та реалізації численних екологічних програм, що були впроваджені в міську інфраструктуру і працюють донині.

Робота в оборонній галузі

З 2007 року Андрій Вікторович створив ряд компаній, які займалися вантажними перевезеннями і військовою логістикою. Із 2008 року до 2012 року основною діяльністю була підтримка та забезпечення озброєнням та екіпіруванням військових у «гарячих точках», де проводилися спецоперації, в яких брали участь в тому числі і військовослужбовці України, Росії та різних країн НАТО. У рамках такої співпраці Андрій Вікторович відвідував країни «Арабської весни»: Сирію, Лівію, Єгипет, а також Ірак, Ліван, Афганістан і багато інших.

2012 р. — взяв участь у реалізації великого інноваційного проекту на території держави Катар, який був пов’язаний із штучним впливом на навколишнє середовище з метою підвищення вологості та збільшення опадів.

«Це військова технологія, яка розроблена військовими інженерами. Займався інсталяцією цієї технології в Катарі».

У листопаді 2012 року, за сприяння Андрія Вікторовича, було відкрито посольство України в державі Катар, а також посольство держави Катар в Україні.

Участь у Революції гідності

У 2013 році, повертаючись із Катару до США, Андрій Вікторович дізнався про побиття студентів у Києві. Переживши свого часу незаконні переслідування та тортури на собі, він не міг залишатися байдужим до завданої кривди своїм співвітчизникам. Відтак, 1 грудня Андрій Вікторович взяв участь у марші-протесті проти побиття студентів на Майдані Незалежності. Зважаючи на ситуацію в Україні, вирішив не повертатися до Катару та залишитися в Києві. На запрошення своїх колишніх колег із БЮТу увійшов до штабу Національного спротиву, що знаходився на другому поверсі Будинку Профспілок. Використовуючи свої контакти за кордоном, активно брав участь у боротьбі проти режиму.

18 грудня 2013 року Андрій Вікторович вийшов із Штабу національного спротиву, не поділяючи кулуарну та закриту політику офіційних опозиційних лідерів. Займаючи тверду позицію щодо неможливості будь-яких таємних домовленостей із Віктором Януковичем, почав шукати однодумців.

Політик надавав фінансову підтримку опозиційній організації «Правий сектор», яка виступила проти підписання угоди з Януковичем в присутності послів та лідерів опозиції. Ядром цієї організації стали Всеукраїнська організація «Тризуб» ім. Степана Бандери, громадська організація «Патріот України», партія УНА-УНСО, з керівником якої Миколою Карп’юком Артеменко познайомився ще під час свого ув’язнення.

Депутатська діяльність

За своїми світоглядними переконаннями Андрій Вікторович є неоконсерватором та дотримується правих ідеологічних поглядів, проте рішуче налаштований щодо потреби нагальних змін в країні. Тому відгукнувся на запрошення лідера Радикальної партії Олега Ляшка та погодився балотуватися за їхніми списками на позачергових виборах Верховної Ради України в жовтні 2014 року. Отримав 16-й номер в списку.

Розуміючи потребу в створенні саме ідеологічної партії в Україні, на відміну від чисельних і штучних передвиборних проектів, аналізуючи світовий досвід функціонування політичних систем, беручи за приклад діяльність таких політичних організацій, як Республіканська партія США та Консервативна партія Великої Британії, — Андрій Артеменко, разом із своїми однодумцями, згідно своїх засадничих ідеологічних переконань, заснував політичну партію «Солідарність правих сил», яка поставила собі за мету брати участь у всіх майбутніх виборах: місцевих, парламентських, президентських.

Андрій Вікторович веде активну депутатську діяльність. Політик є заступником голови комітету з питань європейської інтеграції Верховної Ради України, членом підкомітету з питань співробітництва з НАТО та питань спільної політики безпеки та оборони ЄС, членом підкомітету з питань економічного і секторального співробітництва та зони вільної торгівлі з ЄС. Андрій Вікторович активно відстоює свою особисту точку зору щодо позаблокового статусу України, про добросусідські, дружні й взаємовигідні відносини з країнами-сусідами. Він не є прихильником вступу України до будь-яких наддержавних структур, об’єднань або формувань.

Андрій Артеменко очолює міжпарламентську групу дружби з Катаром, в яку входить 23 народних депутата, а також є співголовою міжпарламентської групи дружби зі Словенією.

За ініціативи політика 25 грудня 2014 в парламенті було створено міжфракційне депутатське об’єднання «Солідарність правих сил», лідером якого і був обраний Андрій Артеменко. Саме спільні погляди на розвиток України об’єднали народних депутатів у цю структуру. Парламентарії спільно розробляють законопроекти, які спрямовані на вирішення проблем середнього класу в Україні. Це — ініціативи, що стосуються створення сприятливого бізнес-клімату, захисту власності та справедливого судочинства.

Андрій Вікторович Артеменко є автором наступних законопроектів: проект постанови № 1601 «Про зміни в адміністративно-територіальному устрої Луганської області, зміну і встановлення меж Попаснянського і Слов’яносербського районів Луганської області», проект Закону№ 1310 про внесення змін до статті 41 Закону України «Про акціонерні товариства» (щодо кворуму загальних зборів акціонерних товариств з мажоритарними корпоративними правами держави), № 1736 «Про Звернення до Європейського Парламенту, Парламентської асамблеї Ради Європи, національних парламентів країн-членів ЄС, США, Канади, Японії та Австралії щодо масового розстрілу людей під Волновахою в Україні», № 2066 проект постанови «Про проведення парламентських слухань на тему: „перспективи запровадження європейським союзом безвізового режиму для громадян України“» (15 квітня 2015 року).

Поряд з тим, Андрій Вікторович є засновником громадської організації «Солідарність правих сил». Об’єднання створено як громадсько-політичний рух аби діяти в кожній площині суспільного життя. Основним напрямком роботи є мобілізація громадськості і вплив на владу з метою вирішення конкретних завдань та вироблення альтернативних програм життєдіяльності суспільства. Також, Артеменко є ініціатором заснування «Благодійного фонду Андрія Артеменка». Фонд займається збором гуманітарної допомоги, підтримкою підрозділів Міністерства оборони та Міністерства внутрішніх справ України, збором продуктів харчування і теплого одягу для переселенців з Луганської та Донецької областей, будівництвом містечок для біженців, передачею українським лікарням медичного обладнання.

« 1 из 2 »